|
Вивченням
творчої спадщини і біографії Станіслава Лема займались і займаються багато як
українських так і зарубіжних дослідників і літературознавців. Серед них ми
можемо назвати І. Бестужева-Ладу, К. Андреєва, В. Орлінського,
Т. Фіалковьского, Р. Стіллера, Ю. Ревича, А. Синецького.
Багато хто вивчав його творчій і життєвий шлях, а чи хто з них згадував про те
коло проблем, яке розглядає С. Лем у своєму автобіографічному романі "Високий
Замок”? Адже цей роман – то не лише "документ душі”, а й роздуми одного з
найвеличніших письменників жанру наукової фантастики над природою творчості та
мистецтва. Мета нашої статті – виділити філософські роздуми автора,
представлені в романі "Високий Замок” і інтерпретувати їх. Таким чином, ця мета
є частиною більш загальної проблеми літературознавства – відмежування
об’єктивного начала від суб’єктивного в мемуарному творі.
Станіслав
Лем має усталену репутацію як письменник-фантаст. До того ж, його ім’я ось уже півстоліття
фігурує серед найвідоміших фантастів світу. Коло його інтересів включає
літературознавство, кібернетику, філософію, астрономію, хімію, біологію,
фізику, астронавтику і космологію. Саме тому, відкриваючи книгу, на обкладинці якої
значиться це ім'я, читач заздалегідь налаштовується на XXI століття чи подумки
сідає в крісло космонавта, готуючись до міжзоряних подорожей. Врешті-решт,
допускаються екскурси в дещо більш туманні й тому менш цікаві сфери
футурології, навіть звернення до таких далеких від пригод сюжетів, як,
наприклад, проблема сенсу життя людини або сенсу існування людства. Але у
випадку з "Високим Замком” такі наші сподівання не справджуються. Цей роман є
автобіографічним, тобто це спроба описати своє життя, і, деякою мірою,
проаналізувати його з вершини свого зрілого віку. Але як вже зазначалося вище,
це не лише твір "про себе” а й спроба філософського осмислення проблеми сенсу
життя, природи творчості, встановлення взаємозв’язку дитячих захоплень з
пізнішими їх проявами в дорослому віці. Перенести дорослу людину в світ
дитинства – завдання, яке під силу лише мистецтву. І Станіслав Лем чудово
впорався з цим завданням, розмірковуючи разом з читачем над проблемами, з
якими, мабуть, зіткнулася кожна дитина, у якої досить добре розвинена уява.
Хоча
Станіслав Лем й народився у Львові в 1921 році, але він ніколи не вважав себе
українцем. І хоч Лем був патріотом Польщі, його твори переросли будь які
кордони країн і межі часу. Його найвизначнішим твором є, безперечно, науково-фантастичний
роман "Соляріс”. Але звернемо нашу увагу на його автобіографічну спадщину –
роман "Високий Замок”.
Відразу
виникає питання – чому Лем назвав свій роман саме "Високий
Замок”? Яке значення для майбутнього письменника мав цей пагорб у Львові? Лем
пояснює це у своєму романі так: "Тим, чим для християнина є рай, для кожного з
нас [гімназистів] був Високий Замок. Туди ходили, коли через непередбачувану
відсутність вчителя пропадав який-небудь урок – одна з найприємніших
несподіванок, якими зрідка балувала нас доля…Високий же Замок відкривався нам
всього на одну годину, тому кожною хвилиною належало насититися, випити її до
кінця, заповнити відвертим неробством, старанним байдикуванням; ми потопали в
ньому, дозволяли йому нести себе, немов теплою річці під хмарним небом, це не
був занурений у молитви скромний християнський рай, а скоріше нірвана – ніяких
спокус, бажань, – блаженство, що існує саме по собі…” [2, с. 53]. З цього ми
можемо зробити висновок, що Високий Замок займав центральне місце в уяві малого
Станіслава, він був неначе раєм на землі, місцем без турбот і тривог, чистою
насолодою від існування. Але насолодою не тіла, а духу. Тому і вирішив
письменник назвати роман ім’ям такого важливого для нього місця.
Окрім
суто філософських і мистецьких питань, Станіслав Лем описує своє власне життя-буття.
Все як у будь-якої дитини: повільне зростання з розширенням горизонтів
пізнання, дитячі захоплення, комплекси щодо недоліків своєї зовнішності.
Цікаво,
що автор не починає свої мемуари традиційно – з моменту свого
народження. У першому розділі роману він описує свої найперші спогади (ті, які
він запам’ятав). До таких спогадів він відносить "дослідження” кишень піджака
свого батька-ларінголога, порівнюючи себе з ліліпутом, а батька –
з Гулівером, випадок коли маленький Станіслав загубився на прогулянці і не міг
знайти батька. Вражає точність автора в деталях спогадів. Серед своїх дитячих захоплень
С. Лем відзначає "гру в посвідчення” – "Сам не знаю, як і коли мені в
голову прийшла досить оригінальна думка – посвідчення… Що це
були за посвідчення? Найрізноманітніші: дають, наприклад, певні, більш-менш
обмежені, територіальні права; я вручну друкував звання, титули, спеціальні
повноваження і привілеї…” [2, с. 82-83]. Пізніше у зв'язку з цим він порівнює
себе з творцями антироману (С. Беккет, Н. Саррот, М. Бютор та
ін.), вказуючи, однак, що "…в цьому аскетичному універсалізмі я пішов далі, ніж
антироман, – я ж не писав антироманів, – оскільки в неминучому й остаточному
самообмеження видавав лише формуляри in bianco ["на біло”]! Роблячи ж це, я
відмовлявся від зайвих фабулярних ускладнень…довбаючи печатками, графітом,
зубчаткою весь час тільки в саму суть, бо завдяки настільки всебічній відмові, недоглядам
настільки ж тотальним я довів, що весь світ можна висловити мовчанням” [2, с. 93].
Другим же його захопленням було конструювання. Спершу він збирав до купи
електротехнічне сміття, створюючи з нього такі собі "псевдо-апарати”, які,
звісно, не працювали. Але згодом він навчився майструвати робочі моделі різних
пристроїв – електричний двигун, трансформатор Тесла, апарат Вімшерста та інші.
Але саме оту ранню, безплідну, фазу своєї конструкторської творчості він
порівнює з сучасною постмодерністською скульптурою: "Повторюю ще раз: я грав. А
між тим конструкції, дивно схожі на мої тодішні, можна сьогодні знайти на
виставках скульптури. Невже і в цьому я був предтечею?” [2, с. 106].
Хто скаже, може так воно і було. Та хоч би там як, а навіть його вплив на
літературний процес у всьому світі важко переоцінити.
Станіслав
Лем робить спробу описати своє життя, а точніше, його перші десять-п’ятнадцять
років без впливу авторського "Я”. Але вже у процесі написання роману він
усвідомлює, про що і пише в передмові до роману: "Таким чином, я написав ще
одну книгу, немов з самого початку не знав, не здогадувався, що інакше й бути
не може, що всі наміри наглядати за тим, щоб спогади були протокольно точними,
всі ці суворі накази нічого не додавати від себе – самообман” [2, с. 3].
Здається, що тут зіграла і свою роль професійна звичка письменника –
конструювати характер і біографію персонажа й незбориме бажання виправдати
себе, показати яким обдарованим був ти навіть у дитинстві. У цьому випадку,
навіть гріхи перетворюються в зародки майбутніх позитивних якостей і талантів.
Так аналізуючи свою роботу, Станіслав Лем залишається ніби незадоволений
результатом: "Це було не чесно. Так з дітьми не вчиняють” [2, с. 3].
Але на нашу думку він спромігся якнайкраще (наскільки це в людських силах)
передати не тільки "букву” а й "дух” спогадів зі свого дитинства. Викласти
події і почуття минулого без того щоб якось їх не впорядкувати, неможливо, бо
людська свідомість вимагає порядку (хоч би і вигаданого нею ж) в усьому. А
дитячі переживання і сприйняття речей і подій почасти неадекватні, неповні й
безсистемні. До того ж, у цьому нелегкому завданні ми змушені повністю
покластися лише на нашу пам’ять, котра "не є мною, тому що являє собою
самостійну силу, не в тих же точно місцях, що я сам, чіпку, не в тих же місцях
сприйнятливу або байдужу: адже вона не зберегла в собі багато чого з того, що я
хотів би запам'ятати, і, навпаки, стільки разів зберігала те, що цікавило мене
менш за все” [2, с. 1]. Як бачимо, вона – не досить досконала
річ, але ми не маємо іншої. Можна спробувати стимулювати її, проглядаючи
альбоми фотографій в надії що згадаєш щось, випущене пам’яттю.
Далі
автор розмірковує над природою мистецтва. Читаючи рядки, присвячені цьому
питанню, ми відчуваємо, що Лем досить зневажливо ставиться до сучасного
мистецтва, котре "приречене невідомо ким на дрібноту швидкоплинних
експериментів й моди-одноденки”. На його думку, великий витвір мистецтва не
може з’явитися за умов сучасної тотальної свободи творчості. Свобода в
мистецтві спричиняє кризу й творчий ступор. Тому й немає в наш час великих
митців на кшталт Мікеланджело, Рафаеля чи Да Вінчі, бо "…той, хто знає, що
можна написати книгу будь-яким способом і на будь-яку тему, не напише жодної
значної книги. Той, хто зрозумів, що на полотні можна зобразити все, що душі
завгодно і як завгодно, знайде в розгорнутій перед ним свободі могилу творчих
можливостей” [2, с. 86]. Будь які правила створені для того,
щоб їм корилися чи переступали через них. У світі, в якому не існує ніяких
правил, не існує й орієнтирів для творчої діяльності письменників, художників,
скульпторів. З’являється маса парадоксів і суперечностей, яких не повинно бути.
От як наприклад нігті Господа, що мали б рости до безкінечності, але в
Мікеланджело в Господа короткі нігті. Там де сучасний митець довго
розмірковував би, як вчинити, середньовічний майстер не вагався. Нещастя
сучасного мистецтва не в тому, що воно є надуманим (бо схожі картини ми бачимо
скрізь у природі), а в тому що сучасний митець шукає таке необхідне йому
обмеження творчої свободи в дитині, в примітиві, в порівнянні з якими він –
лише дилетант, бо дитина і примітив творили набагато раніше від нього.
Таким
чином, ми завершуємо огляд філософських проблем, наявних у автобіографічному
романі Станіслава Лема "Високий Замок”. Ми встановили зв’язки цих проблем з
сучасністю і дали свою інтерпретацію деяким фрагментам твору.
Ця
стаття є частиною дисертаційного дослідження з теми "Роман як жанр мемуарної
літератури: природа, поетика”. Під час написання дисертації буде проведено більш
ґрунтовний аналіз цього роману С. Лема.
Література
1.
Левит С. Я. Энциклопедия культурологии ХХ век. / С. Я.
Левит. – СПб.: Университетская книга, 1998. – 447 с. 2. Лем. С. Высокий
Замок. / С. Лем. – М.: Молодая гвардия, 1969. – 143 с.
Анотація
Ігошев К.
М. Проблематика в романі С. Лема "Високий Замок”
У статті
розглядаються філософські проблеми, поставлені в автобіографічному романі
Станіслава Лема "Високий Замок”, а також поданий стислий переказ подій з дитячих
років письменника, відображених у творі, разом з елементами його інтерпретації.
Ключові слова: мемуари,
автобіографічний роман, інтерпретація, творчість, мистецтво.
Игошев К. М. Проблематика в романе
С. Лема "Высокий Замок”
В статье рассматриваются философские проблемы, поставленные в автобиографическом
романе Станислава Лема "Высокий Замок”, а также дается краткий пересказ событий
из детских лет писателя, отраженных в произведении, вместе с элементами его
интерпретации.
Ключевые слова: мемуары, автобиографический роман, интерпретация, творчество, искусство.
Igoshev K. M. Problematics of S. Lem’s novel "Highcastle”
The
article deals with the philosophical problems presented in the autobiographical
novel by Stanislaw Lem "High Castle" as well as giving a brief description of the writer's
childhood, as reflected in this literary work, together with elements
of its interpretation.
Keywords: Memoirs, an autobiographical novel, interpretation,
creativity and art.
|
